Кому потрібен чек? Навіщо він треба? Коли без чека, виданого РРО чи ПРРО, дійсно не обійтися? Ці питання час від часу постають у палких дискусіях між підприємцями й чиновниками. Позиції діаметрально протилежні. Чиновники тяжіють до «чек завжди потрібен», підприємці ― до «нікому той чек не треба». На чиєму боці правда? Розбираємося в цій статті.
Чек ― спосіб контролю в супермаркетах
Почнімо з найголовнішого ― з покупця. На касі в супермаркеті йому потрібен чек, щоб перевірити, чи правильно порахував суму до сплати касир, чи немає оплати за некуплений товар, чи правильно вказані ціни й сума, чи враховані акції тощо. Касири іноді помиляються ― це просто факт. Іноді ― випадково, а буває, що й свідомо, тож логіка в наявності й перевірці чека цілком зрозуміла. Є покупці, які прискіпливо перевіряють чеки, а хтось цього зовсім не робить. Проте в будь-якому разі утилітарне призначення чека, який видається на касі в супермаркеті касовим апаратом чи банківським терміналом, зрозуміле.
Гарантійний талон і чек: що дійсно працює
У Законі про захист прав споживачів є норма, де зазначено, що чек необхідний споживачу для звернення з приводу гарантійного ремонту складної техніки. Ця норма, ймовірніше, працює як стимулювання до отримання чека покупцем, проте вона не несе жодної практичної користі. Споживачу для гарантійного ремонту складної техніки радше потрібен правильно заповнений (із реквізитами продавця, датою продажу, типом і номером виробу) окремий гарантійний талон, а не чек. Розуміючи це, провідні магазини реалізували в себе на сайтах надання електронного гарантійного талона, а також (щоб дотриматися вимог законодавства) заодно й надання електронного фіскального чека. Така ініціатива виявилася дуже зручною для покупців, і саме вона підтверджує, що компанія таки зобов’язується надати гарантію, а не маніпулює нею.
Як паперові чеки нівелюють гарантію
Прив’язка до чека частіше нівелює гарантійні зобов’язання, ніж їх забезпечує. Так норма закону про обов’язкове надання чека не захищає, а звужує права споживачів. Чому? Бо, по-перше, паперовий чек можна загубити, а по-друге, читабельність чека втрачається. Із часом термопапір, на якому друкують чеки касові апарати й пос термінали, просто вицвітає, і всі це знають. Отже, за гарантійний період (а він може тривати рік, два, часто три, а на деякі товари взагалі гарантійний термін встановлюється пожиттєво) чек перетворюється на папірець, інформацію на якому неможливо ні прочитати, ні відновити. І ось тут найцікавіше: немає чека – значить немає гарантії. Сумнівна норма для захисту споживачів, чи не так?
Яка інформація в чеку дійсно потрібна
Розгляньмо також, що в чеку важливе для споживача: перелік товарів, ціна, загальна сума покупки, ідентифікація магазину, який продав товар.
Кому ще потрібен чек? Державі. Для контролю сплати податків і зборів (особливо ПДВ й акцизного збору). Для цього в чеку має бути інформація про продавця, суму продажу, ставку й суму нарахованих податків і зборів. На основі даних із чеків держава мала би побудувати систему аналітики, застосовуючи сучасні інструменти ― бігдату (роботу з великими масивами даних) та «машинне навчання», з порівняльним аналізом за сумами сплачених податків, розташуванням точок продажу, скупченням у великому магазині «самостійних незалежних продавців-ФОПів», продажем підакцизних товарів (особливо пального, алкоголю, тютюну) тощо. На основі такої аналітики орган контролю мав би застосовувати ризик-орієнтований підхід: перевіряти сумнівні точки продажу й не чіпати білий бізнес.
Як чеки перетворюють на інструмент утисків, хабарництва й корупції
На жаль, ні аналітики, ні ризик-орієнтованого підходу немає. Ба більше, значна кількість сумнівних магазинів і продавців схиляються до того, щоб відкупитися. І тоді ні скарги покупців, ні явні порушення не стимулюють органи контролю до справжніх перевірок.
Разом із тим іде так звана «активна робота вручну», спрямована на зовсім інший спектр підприємців. Перевіряються бари, де прискіпуються до того, як вноситься номер акцизної марки у двадцятий раз із однієї й тієї самої пляшки під час приготування коктейлю, чи немає пропущеної коми в товарному обліку, чи всі поля в чеку заповнені… Але це вже інша історія…
Скільки полів треба в чеку
Запити споживачів і держави зумовлюють необхідність дійсно великої кількості полів у чеку. Вимоги до зрозумілості як під час «читання очима», так і під час опрацювання в цифрових системах потребують встановлення форми чека (опису наповнення, форматів, послідовності тощо). Ці вимоги встановлені наказом Мінфіну №13 «Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов’язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)». Паперові рудименти, як-от КОРО та розрахункові книжки, які чомусь досі не відійшли в минуле, з 2018 року не є обов’язковими для підприємців, а от форма чека ― це дійсно дуже важливо.
Встановлені форми й вимоги до змісту забезпечують однакове розуміння чека покупцями й державою, формулюють для продавців і розробників (П)РРО зрозумілі вимоги ― «що куди заповнювати». Проте зміст цього наказу серйозно відстає від реалій практичних розрахункових операцій.
Мінфін продекларував публічне обговорення змін до наказу ще в листопаді 2023 року, але нормального публічного обговорення не відбулося, пропозиції від підприємців були проігноровані, а самі зміни «підвисли». На середину травня 2024 року ні завершення обговорення, ні нової редакції наказу досі немає.
Що треба додати до наказу Мінфіну №13?
1. Спрощена форма чека для підприємців на ЄП (єдиному податку)
Підприємець у маленькому магазинчику ― це не автоматизований супермаркет. Переважно ці підприємці формують чеки вручну на своїх (п)РРО чи касових апаратах, тобто «набирають пальцями». Пара десятків полів ― занадто для такого чека. А головне, що багато полів не мають практичної цінності. Чому? Бо сплата податків дрібними підприємцями ― це відсоток від доходу, а не ПДВ чи податок на прибуток, та й взагалі цей податок може бути фіксованою сумою. Для контролю обсягу доходів державі достатньо суми продажу й реквізитів продавця. Покупцю достатньо назви товару в зрозумілому форматі. Покупцю не треба, щоб було «написано так само, як у вхідній накладній або в товарному обліку» (про недолугі вимоги товарного обліку у спрощенців – у попередній статті). На жаль, ніякої спрощеної форми чека немає.
2. Розділення обов’язкових і додаткових полів (і різні процедури для них)
Так, для контролю необхідно правильно й повністю заповнювати обов’язкові поля (сума, ЄДРПОУ/РНОКПП продавця, ставки й суми податків). Але дрібні ненавмисні помилки в додаткових, службових полях, ― не повинні прирівнюватися до невиданого чи фальшивого чека. Більшість таких помилок узагалі мали би виправлятися в людський, сервісний спосіб (до речі, орган контролю роками декларує свою «сервісність», тільки нічого не робить «сервісно»). Це мало би робитися «вхідним контролем» (у реальному часі або офлайн ― не принципово). Чеки треба перевіряти, і, за наявності реальних помилок, мав би відбуватися контакт (цифровий, наприклад, через електронний кабінет) із підприємцем), а не накладання штрафу контролером під час «ручного обходу». На жаль, нічого в цьому напрямі не робиться.
Форми чеків мають бути для всіх видів операцій
На жаль, для дуже популярної послуги «приймання коштів для подальшого переказу» форма чека встановлена виключно для приймання коштів через термінал. У це важко повірити, але для приймання коштів касиром або для оплати покупки через Інтернет просто немає форми чека.
Ось реальна ситуація. Коли покупець передає гроші (готівкою чи з картки) у відділенні логістичної компанії в момент отримання товару (чиста класична розрахункова операція), він отримує не нормальний, повноцінний чек із усіма необхідними полями, а якийсь ерзац, який не містить навіть реквізитів отримувача коштів, тобто «для кого ці гроші прийняті й кому будуть переказані».
Про все це декілька разів було написано, в тому числі офіційно в Мінфін, і публічно обговорювалося теж, але, напевне, логістичний оператор дуже крутий, і його аргументи «а ми не будемо давати нормальні чеки» поки переважають і логіку, і здоровий глузд, і всі ці розпіарені «детінізації». ФОП у кафе мусить давати чек за формою на кожну продану чашку кави й пиріжок. А от найбільший логістичний оператор із мільйонами розрахункових операцій щомісяця, в тому числі готівкою ― ні, не зобов’язаний. «Ето другоє».
Незважаючи на таку дивну неконструктивну позицію Мінфіну, не втрачаймо оптимізму. Сподіваюся, що все-таки форми чеків, зрозумілі й необтяжливі, з усією необхідною інформацією, будуть запроваджені.
